До явної безграмотності ми почали ставитися поблажливо. Що це означає?

Світле свято для кожного громадянина нашої держави - День української писемності та мови - встановлене в 1997 році і відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця. Нестор Літописець (1050 - 1114 р.) є батьком вітчизняної історії і словесності. Історики вважають, що саме він написав прославлену «Повість минулих літ», житія святих братів Бориса і Гліба, Феодосія Печерського і його сподвижників. А дослідники зазначають, що саме з преподобного Нестора Літописця і починається писемна українська мова. Напередодні свята української словесності журналісти «Домашньої газети» запросили до розмови за круглим столом кандидата філологічних наук, директора наукової бібліотеки Криворізького національного університету, члена міської «Просвіти» Ганну Віняр та вчителя української мови і літератури Криворізької загальноосвітньої школи № 28 Світлану Корженівську. - Ганно Миколаївно, ви, мабуть, також відзначили таку негативну тенденцію: вчитель-словесник у школі дуже багато всіляких завдань виконує - і навчанню грамоти своїх підопічних приділяє значно менше уваги. І одне з найголовніших завдань відходить, так би мовити, на другий план. - (Гірко посміхається). Це пов’язано ще з однією нездоровою тенденцією останніх десятиліть - саме грамотна людина в нашому суспільстві не обов’язково успішна. Про це знають навіть першачки у школі. А раз так, то всі ми почали не те що поблажливо, а вже терпляче ставитись до безграмотності. Ось тому і з’являється безграмотна реклама на біг-бордах, в трамваях і тролейбусах, в газетах і на радіо, телебаченні… І, зважте, це в наш електронний вік, коли в комп’ютері можна за лічені секунди з допомогою редактора перевірити правильність написання того чи іншого слова. Якщо говорити в цілому про грамотність населення, то, за моїми спостереженнями, люди за останні два десятиліття взагалі стали значно менше читати класичних творів. Тож звідки грамотність візьметься? З прочитання сучасної детективної літератури - точно ні. - Прикро, що учні та студенти читають мало багатющої класики. А якщо і читають, то або в скороченому вигляді, або критику. - І це втрата. А поезій і взагалі мало напам’ять вчать. На цьому фоні згадаймо, скільки старше покоління знало і до цих пір знає віршів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини. Чому так сьогодні до цього питання легковажно ставляться в навчальних закладах, мені важко пояснити. Ось так і зникають з ужитку українські слова, які стосуються історії народу, його культури. Я не песиміст, але говорю це з повною відповідальністю, як педагог-практик. Працюючи з обдарованими дітьми 91-ї гімназії, 118-ї школи, здебільшого даю на їхній розгляд приблизно такі теми: «Деактивізована (позбавлена вжитку) лексика у творах Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, Ольги Кобилянської». Ви собі уявити не можете, як багато діти виписують слів, значення яких зовсім не розуміють. Хоча вони не такі вже й застарілі. Саме тому я і прошу учнів та студентів звертатися за допомогою до словника геніального мовознавця Бориса Грінченка. Але факт залишається фактом: розмовна мова, особливо в середовищі молоді, бліда. Скажу, що сьогодні в українській мові багато слів, які активно не вживаються, але без них не можна обійтися - вони відображають мовну картину світу. - У вашому університеті, здається ж, є дисципліни, які спрямовані на підвищення грамотності студентів. - Правильно, є. Усі студенти українську мову вивчають за професійним спрямуванням. Загалом в Україні немає такого ВНЗ, де б не викладалася вищезгадана дисципліна, яка спрямовує студентів на вивчення української мови, аби потім її можна було використовувати за фахом - у діловому, науковому, інших стилях. Інша справа, що ця дисципліна охоплює мало годин - один-два семестри. Але закінчується таке навчання все ж іспитом. - Якісь криворізькі особливості безграмотності у мовленні назвете? Ну, наприклад, те, що в нашому місті повсюдно можна почути таке: «шестий тролейбус», «сідьмий автобус»… - А ще багато учнів у школах чомусь повально пишуть не «зобов’язаний», а «забов’язаний». Лише в Кривому Розі таке чую й читаю. Трапляється багато й інших типових перекручень слів. Ліки від цього одні: читати варто не детективи, а художні, класичні твори, які безумовно збагачують наш світогляд. А ще роблять нас романтиками і філософами, художниками і поетами. - Світлано Михайлівно, а чому, на вашу думку, грамотність у суспільстві перестала бути цінністю? - Така ситуація обумовлена дуже багатьма причинами, але я краще скажу, яким чином грамотність можна поліпшувати, зокрема у школах і вузах. Передусім щорічно потрібно залучати учнів і студентів до такої надзвичайно корисної загальноукраїнської акції, як написання диктантів національної єдності. Наскільки я знаю, диктанти національної єдності пишуть у багатьох європейських країнах. Бо це престиж і держави, і мови. Таку ініціативу потрібно всіляко підтримувати, педагогів і їхніх вихованців заохочувати. До речі, за моїми даними, тих, хто бере участь у написанні таких диктантів, у Кривому Розі з кожним роком усе більше. - Надто ви оптимістичні! Зауважень щодо змісту самих диктантів у вас немає? - Тексти прекрасні! Мають і пізнавальне, і виховне значення, наголошуючи: бути українцем, спілкуватися українською - престижно. Наприклад, минулого року був диктант про Марію Вілінську - російську дворянку, яка одружилася з українцем і настільки блискучо вивчила нашу мову, що навіть стала класиком української літератури - Марко Вовчок, її твори у Франції перевидавали більше 20 (!) разів. І в попередні роки це були диктанти, в яких мова йшла про видатних українців. Таких, як Юрій Кульчицький, котрий подарував Львову каву; першу кав’ярню у місті Лева відкрив саме він. І от тепер Львів - столиця кави в Україні. Так що диктанти дуже цікаві, вони збуджують інтерес до мови, історії свого народу. - На перервах ваші колеги-вчителі розмовляють між собою українською? - У переважній більшості. Школа, до речі, у нас українська, і створювалася як українська в далекому 1936 році, незважаючи на хвилі деукраїнізації. Ми не кричимо про це на вулицях, нікому нічого не доводимо, а просто вчимо дітей любити рідне українське слово і самі вчимося. - І все ж інтерес до читання, до мови згасає. Он вже й красиво, каліграфічно писати у зошитах не потрібно… - Значить, потрібно підлаштовуватися під час, запроваджувати, приміром, у дитсадках прослуховування кращих творів українських письменників. Аудіокниги, начитані відомими українськими акторами, можна придбати скрізь. Є чудові збірки українських казок, твори сучасних українських письменників. Молодь, яка не читає, не просто безграмотна - у неї дуже низький інтелектуальний рівень. Навчитися користуватися словом, відчути його красу можна лише через художні твори, через культуру. Микола  і Тетяна Крамаренко