Порушена нами тема щодо критеріїв відбору прізвищ та подій у банк даних можливих назв вулиць, парків, скверів, площ Кривого Рогу неабияк зацікавила читачів «Домашней газеты». Саме тому ми знову запросили до редакції відомого вченого-історика В. В. Стецкевича.
- Віталію Вікторовичу, а який світовий досвід щодо увічнення подій та імен?
- Засадниче правило таке: «Час - і тільки час! - найкраще перевіряє; він є найкращим суддею: велике і суттєве залишає і плекає, а суєтне і кон’юнктурне - відсіває…» У Британії воно закріплено навіть законодавчо: назви задля перенесення їх у назви різних об’єктів - це історичні події, віддалені в часі від сучасників мінімум на 75 - 100 років. У нашому загальноукраїнському, а не лише містечково-криворізькому випадку я бачу таку часову межу - середина 40-х років ХХ століття, а точніше - кінець доленосної для усіх нас війни. Нагадаю, переможної і жертовної війни! Ось тих героїв-переможців і варто увічнювати, якщо, звичайно, їх ще не увічнили. До речі, ось приклад із арсеналу війни - приклад, пов’язаний із подвигом Праведників миру, яких у нашому місті було багато. Тож, може, варто було б десь і надати вулиці ім’я - Праведників миру.
- Але ж ви минулого разу пропонували імена, які не зовсім вписуються в часові межі.
- Так, я пропонував знакові для міста постаті - Григорія Малахова, Григорія Синицю. А ще й Небесну сотню. У цьому ж ряду можуть бути й герої АТО. Але щодо них, то тут треба керуватися геть іншими критеріями, думати, як увічнити пам’ять про кожного з них.
- Питання щодо перейменування вeлиці Комуністичної. Знаємо з цього приводу вашу позицію. Але ми почали вести мову про події війни, тому повертаємо вас у той куточок над Інгульцем…
- Я історик війни, тому все, що пов’язане з нею на наших землях, мені болить найбільше. І не лише як фахівцю в цій царині нашої історії, але і як людині, якій ментально дуже близька ця тема. Так ось, з огляду на сказане вище, я і бачу таку назву цієї вулиці - вулиця Червоних маків. Там, на іншому боці цієї вулиці, - сквер скорботи і вічної пам’яті на пошану подвигу юних месників і місце, де вони знайшли останній прихисток у рідній землі. Червоні маки - то знаний і зрозумілий символ пролитої крові, пам’яті й скорботи.
Знаю, що є пропозиція дати тій вулиці ім’я знаного підприємця Шимановського. Так, дійсно, це помітна і вельми знакова постать з польської громади кінця ХІХ століття. Слід він тут залишив помітний, тож забувати його не варто.
- Перейдемо через місток і вийдемо на вулицю Леніна. Ви запропонували назвати її Святомикольська, а чому не так, як вона називалася - Микольська чи Миколаївська?
- Я знаю ці першоназви, але ж я, не міняючи суті в цій назві, пропоную уточнення тому і додаю - Святого Миколая (Миколи). Ось звідси і народилося - Святомикольська або Святомиколаївська. А ще краща, напевне, була б назва - Миколи Чудотворця. До речі, там навпроти великого храму є ошатний сквер. І тут я хочу трошки пофантазувати: уявіть, що в ньому можна було б збудувати невеличкий дерев’яний Будиночок святого Миколая. Як варіант, і цей сквер можна було б назвати теж його іменем: Сквер Миколи Чудотворця. А чом би й ні? А раптом знайдеться якийсь небайдужий і добрий, як сам Миколай, меценат, та й збудує і подарує дітям казку. Ось туди діточки і могли б присилати чи приносити свої таємні прохання-побажання, приходити на свята, зустрічатися зі святим Миколаєм, отримувати подарунки. Відтак у цьому районі міста був би куточок - комплекс святого Миколая: храм, вулиця, сквер його імені та сам будиночок-резиденція Чудотворця. Тим паче що там же поряд, у самому закутку того ж таки скверу, є ще одна церквиця, яка теж носить його ім’я. Дивитися на неї боляче, сльози на очах. Але то теж повноцінний храм. А втім, це вже інша тема.
- А ось питання з вашої малої батьківщини - з селища Залізничного. Там є декілька по-своєму знакових вулиць.
- Спочатку про вулицю Іскрівську - центральну магістраль цього селища. Переконаний, що сьогодні мало хто знає, звідки пішла та назва. Не буду займатися просвітництвом і я. А пропозиції можуть бути такі: вулиця Магістральна, Транспортна або Залізничників, Батуринська. Але можна дати й іншу назву, яка б, скажімо, увічнила у цьому куточку міста ім’я Тараса Шевченка. Річ у тім, що там десь до 60-х років вже була вулиця, яка носила його ім’я, але потім її перейменували, відтоді це вулиця Шполянська. Можна б було дати нову назву - Тарасова вулиця чи Кобзаря. Тим паче що на ній розташована місцева 89-а школа, і її учні швидко б донесли суть нової назви. Правда, я знаю, що є пропозиція дати цій вулиці ім’я достойної і знакової постаті в історії України - Івана Огієнка, митрополита, богослова, культуролога і великого патріота. Проти цієї кандидатури заперечень не маю. Я виношу на обговорення лише свої пропозиції.
Я ще й тому веду мову про нашого Кобзаря, бо мені якось прикро знати, що вулиця, яка носить його ім’я в нашому місті, не на видноті, що це не центральна магістраль, та й не всі знають, де вона пролягає.
Повернемося на залізничне селище - до вулиці Вахрушева, на якій своєрідним квадратом розташувалося більше 10 двоповерхових будинків. Тож це скоріше не вулиця у точному розумінні цього слова, а, якщо бути точним, квартал, своєрідний житломасив. Відтак, його саме так можна було б і назвати: Квартал. А ім’я йому можна дати таке: Південно-Східний (бо географічно він дійсно знаходиться на південно-східній околиці Кривого Рогу), Батуринський (там поряд залізнична станція, яка носить ім’я славної козацько-гетьманської столиці - винищеної, вирізаної і спаленої московитами в 1708 р.), Пристанційний або Залізничний. Можна було б запропонувати і назву Деповський квартал, але це вже занадто казенно, примітивно і бездушно. Хоча по суті й точно, бо саме в тих будинках - від самих початків цього кварталу - жили робітники-залізничники трьох депо. До речі, на цій вулиці у 1942 - 1943 рр. був концтабір. У ньому були ув’язнені воїни - захисники Севастополя. Воно й треба було б якось це увічнити, але, напевне, вже не в назві вулиці, а стелою чи меморіальним постаментом.
- Ось у нас у місті є вулиця Щорса. Деякі затяті активісти хочуть її теж перейменувати. Що робити з нею?
- Якщо це дійсно так, то я десять разів відміряв би, а вже б потім різав. Скажіть, а чим він завинив перед сучасниками? Тим, що воював за трударів і бідноту, а його підступно застрелили в потилицю свої ж? І це доведений факт. Так що тут є над чим подумати. А ось вулицю, яка носить ім’я міста-побратима Нижнього Тагіла, перейменувати конче потрібно. Чи нас ще й досі пов’язують «узы вечной и братской дружбы»? Звичайно, у роки війни (1941 - 1945 рр.) зробило чимало для нас, але нині ж за вікном геть інша ситуація...
- У списках на перейменування не лише один Щорс. Є й інші прізвища, які треба б було ретельно обговорити. А як нам бути з Дніпропетровським шосе?
- Повністю поділяю вашу думку. Як на мій погляд, то там незаслужено є ще чимало імен. На жаль, це результат і поспішного, і неширокого публічного обговорення списку об’єктів, які дійсно треба б було перейменовувати. Як, зрештою, і список претендентів, імена яких ми прагнемо увічнити в нових назвах. А дніпропетровську магістраль, напевне, простіше за все назвати б Софіївською (вона ж веде саме до цього населеного пункту - до Великої Софіївки) або Дніпровською. Та тут може бути ще з десяток пропозицій.
- А що можна сказати з приводу того, що коштів немає?
- Варіанти здешевлення цих заходів є, їх треба шукати. А втім, що, у 1918 році в гетьмана Скоропадського були зайві кошти, коли він прийняв рішення відкрити Академію наук України чи Катеринославський (нині Дніпропетровський національний) університет і ще з десяток закладів культури? А були вони в 1941 - 1945 рр., коли поряд з першочерговими об’єктами промисловості відбудовували й десятки палаців культури, бібліотеки тощо?
Була воля і тверде переконання в тому, що це конче потрібна справа, і усвідомлення цієї потреби. Ті, хто не хоче цього робити, завжди знайдуть десяток причин і не сприймуть жодного аргументу - у тому числі й моїх. Бо вони глухі - глухі не фізіологічно, а ментально, ідеологічно та й культурно. Я думаю, що ця кампанія - це своєрідний тест, екзамен на нашу зрілість, свідомість, культуру, ментальність і українськість та готовність міського соціуму до таких змін.
- Як вірно і те, що ми багато згаяли часу і не провели належної підготовчої роботи...
- А хто нам заважав зробити це розважливо, спокійно, не поспішаючи і фахово? Та думаю, що й після того, як на топонімічній карті міста з’являться нові назви більше ніж 100 об’єктів, робота на цій ниві ще не буде завершена. Постануть нові завдання, пов’язані з донесенням до спільноти міста детальнішої інформації про події чи постаті, які ми закарбували в нових назвах. І ця робота перш за все ляже на плечі вчителів, викладачів та особливо засобів масової інформації.
Микола Крамаренко
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий